Есе на тему «Філософська спадщина Г.Сковороди: вчення про три світи, дві натури»

 

Есе на тему «Філософська спадщина Г.Сковороди: вчення про три світи, дві натури»

Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на

тварину, а трьома на янгола; як тварина – людина їсть

і п'є,  як тварина – вона множиться і як тварина – викидає;

як янгол – вона має розум, як янгол – ходить просто і як

янгол – священною мовою розмовляє.

Талмуд. Трактат Авот.

      Людина! Здається, найдосконаліша з істот, що існують в природі. Так, саме здається! І вважає так знову ж таки саме людина! Вона постійно намагається довести свою вищість, досконалість усім: світові, природі  й самій собі. Тому й народжуються генії, що прагнуть осягнути глибинну суть поняття «людина», аналізуючи минуле, пророкуючи майбутнє. І тільки в одному вони певні всі: людина поєднує духовне й тілесне, високе й низьке, вона вільна й водночас залежна – очевидно, якраз у цьому парадоксальному поєднанні, у цій складності й внутрішній суперечливості й полягає справжня природа людини.

      Іноді кажуть, минуле має ту перевагу перед теперішнім і майбутнім, що із нього можна вибрати те, що тобі подобається. Чи так це? Хіба минуле не частина нашого теперішнього, хіба воно не живе в нас, наповнюючи серце вірою у краще життя і торжество справедливості? Мистецька спадщина минулого викликає підвищений інтерес. І зустрічі з нею, з героїчними діяннями предків, з красою, з тогочасною філософією буття – надійний спосіб активізації морального, духовного зростання, вдосконалення сучасної особистості. І українцям є чим і ким пишатися!

      Ще за життя Г.Сковороду називали «українським Сократом», «українським Горацієм», «українським Езопом». Адже як згадані мудреці у своїх країнах, так Сковорода в Україні значно розвинув філософію, літературу, педагогіку. Він розвинув ідеї демократизму й гуманізму, вніс у нашу літературу нові теми й образи. Сковорода шукав шляхів, як пізнати світ і людське буття, намагався встановити взаємозв'язок усіх речей, усього, що існує. І знайшов: три світи людського буття  та дві натури. Світи : біологічний – людина жива істота; соціальний – людина – суспільний індивідуум; духовний – сутність людини як виду, внутрішнє наповнення (мораль, філософія буття, мистецтво, релігія…). Натури ж: одна  видима – предмети, явища матеріального світу; друга невидима – Бог, дух, розум, істина. Простір духовності, власне, й містить можливості самореалізації людського в людині. «Философия и любомудрие, - пояснював він, - устремляют весь круг дел своих на тот конец, чтобы дать жизнь духу нашему, благородство сердцу, светлость мыслям, яко главе всего. Когда дух в человеке весел, мысли спокойны, сердце мирно, то все светло, счастливо, блаженно. Сие есть философия».  В природі – краса, гармонія, а в суспільстві – несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). Пізнавай себе, а пізнавши – удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильно визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. Вона не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи – це веління Бога в людині. Пізнання природи – це пізнання Бога. Людина може бути щасливою за умови, якщо обере професію, котра відповідає її покликанню. Головне – споріднена праця. Для цього треба насамперед пізнати себе. Пізнавши себе, пізнаєш природу. Пізнавши природу, зрозумієш, який вибір мусиш зробити, аби бути щасливим. Щастя не в гонитві за чинами і багатством. Сковорода категорично засуджував властолюбство, зажерливість, корисливість. «Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє  споріднена праця». Тільки той, у кого чиста совість, не боїться смерті, перемагає її.  

      З вини людей суспільне життя стало нерозумним і прийшло до цілковитого занепаду. Великий гуманіст Сковорода жив сподіваннями про майбутнє, де не буде «рабського іга», «тяжкої роботи», нічого «зложадного», «хамського». Він вірив в оновлення людського суспільства через моральне вдосконалення людини, виховання її чесної «другої» натури. Він переконував, що вільна праця за покликанням – це єдине джерело людського щастя і головний чинник перебудови, зміни  всього суспільства на засадах совісті, честі, мудрості, правди. Сковорода довів це на прикладі власного життя: учив, як жив, а жив, як навчав.

 

                                                                                         Макарчук Л. Ф.

                                                                                                             Вчитель укр.. мови та л-ри

Морозівської ЗШ І – ІІІ ступенів